Loading...
UA Новини

Познайомимося? Лариса Панкова

"Що випромінюєш - те й отримуєш" - один із життєвих принципів героїні сьогоднішнього інтерв'ю.

Вже 17 років Лариса Панкова Лара Панкова (Lara Pankova) – незмінна частина великої сім'ї фітнес системи «Вища Ліга». Це інтерв'ю про Ларису, йога, і головне про те, що бути Тренером – це покликання.

Розповідаючи про людину, неможливо прогаяти історію її дитинства. Лариса виросла у сонячній Ялті. Дитинство та юність Лора провела у цирковій школі, до якої прийшла сама.

«Мені здається, що раніше діти були зовсім інші. Самостійні. Нас не вели за руку. У перший клас я прийшла сама, як і в циркову школу, в яку ходила моя подружка. Тренування розпочиналися о 16:00 та закінчувалися о 21:00. Там я проводила по 4 години, щодня протягом 8 років. Жанр, яким займалася, називався антипод - жонглювання ногами. Ще ми займалися хореографією та акробатикою. Я цим жила. Скільки б я не писала творів, всі були на тему: "Коли я стану циркачкою". Циркова школа займала весь мій час», – розповідає Лариса.

Перша спроба вступити до Москви не мала успіху. Втім, як і друга. Натомість Ларисі вдалося потрапити до танцювального шоу-балету «Ялта», який одним із перших у Союзі виїхав за кордон після розпаду СРСР. Гастролі тривали 4 роки, колектив не повертався додому. Спочатку – Болгарія. Пізніше – Сирія, Марокко, Ліван. Під час гастролей Лариса зустріла свого чоловіка, з яким і переїхала до Одеси, народивши чудових двійнят. А у 2001 році у її житті з'явився фітнес клуб «Загублений світ», до якого вона прийшла як клієнт.

“Я не могла жити без спорту. Ходила на усі групові тренування. Коли з'явилася можливість стажуватись на тренера – я одразу вирішила, що треба пробувати. Моїм дітям було по 2 роки, і вони завжди були поруч, у клубі. Пам'ятаю, що стажування тривало дуже довго – 9 місяців. Мій перший клас була класична аеробіка, потім були й інші фітнес напрямки» - згадує Лора.

Все склалося так, як мало скластися. Любов до танців, інтуїція та кілька касет з уроками з танців живота перетворилися на окремий клас, який веде досі. А ще пілатес, зумба, pump, stretching та йога. І якщо про танцювальні класи та розтяжку все гранично ясно, то про появу йоги в житті Лариси ми вирішили дізнатися трохи більше.

«Я працюю зі своїм тілом багато років, і організм сам підказує, що йому потрібне. Спробувавши себе у пілатесі, я добре зрозуміла, що таке контакт із тілом. Але з віком, через пережиті життєві ситуації мені хотілося тренувати не тільки тіло, а й свідомість. Так у моєму житті з'явилася йога.
Свій шлях я розпочала з теорії, з дихальних практик, тренінгів. Пізніше я пройшла навчання у Олени Ступін.

Бути інструктором із йоги – не фінальна точка, це постійний шлях самовдосконалення. Не складно правильно пояснити, як виконувати асани. Складно донести до людей те, що ти відчуваєш. Потрібна твоя повна віддача як тренера, і 100% розуміння того, чим ти займаєшся.

Також, як ми тренуємо м'язи у тренажерному залі – ми тренуємо свідомість. Не всім дається зрозуміти своє тіло, уникнути повсякденних проблем і сконцентруватися на процесі. Тіло чинить опір, а розум підказує тисячу причин, чому потрібно припинити займатися. Деяким людям складно заплющувати очі під час тренування. Що тут говорити про більш тонкі речі? Людина прийшла відпочити, потягнутися, розім'ятися, а їй розповідають про енергії, внутрішні блоки та пупки. Тоді ця людина встає і йде під час практики, адже вона просто не розуміє, чого від неї хочуть. І це нормально. Значить, ще не настав час.

Я вважаю, що немає слова «маємо». Немає правильного чи неправильного. Зараз я прийшла до повного прийняття того, що відбувається довкола мене. Це проявляється у різних речах. Ще задовго до йоги відмовилася від м'яса. Просто через свою любов до тварин. Раніше я могла схиляти людину до вегетаріанства, протестувати в собі проти дій інших людей.

Але йога передбачає зовсім інший підхід до життя – більш усвідомлений. Зараз я можу сказати, що тренер з йоги, який їсть м'ясо – це нормально, адже кожен має право пройти свій особистий шлях та отримати досвід. Не треба ділити людей категоріями «правильний» чи «не правильний» – міркує тренер.

Лариса переконана, що найважливіше у тренері – любов до людей. І справді, тренер, який щиро хвилюється, співпереживає та радіє за своїх підопічних – приречений на взаємність.

«Якщо хоча б одна людина каже мені після тренування: «Дякую», я розумію, що вийшла на роботу не дарма», - каже Лариса.

А нам більше нічого додати, як сказати вам: «Чекаємо на тренування!».