“У побутовій метушні багато жінок зовсім забувають про себе. На роботі план має бути виконаний. Вдома – прибрано і наготовано. Кожен член сім’ї має почуватися добре. Ми любимо чоловіка, любимо дітей і онуків…але забуваємо любити себе. Але якщо дружина, мама, бабуся не буде здорова – про яке щастя може йти мова?
За професією я – лікар-лаборант. Сидяча робота, дореволюційні мікроскопи і постійне напруження. На жаль, за такого способу життя, з віком ми отримуємо невтішні діагнози. Я перенесла багато операцій, зокрема й смугових. 5 років тому відчула, що мені важко рухатися. Звичайні речі давалися важко. На вулицю виходила тільки разом із чоловіком. До доньки на 5 поверх піднімалася зі сльозами, розчепіривши руки: однією трималася за стінку, іншою за поручень. Я виходила на вулицю і падала, але проблеми з пересуванням пов’язувала із зайвою вагою, з перенесеними операціями, із «сидячим» способом життя. Зрештою мій анамнез зібрав цілих три переломи стоп за рік. Далі так не могло тривати, крапку було поставлено, і настав час відновлюватися.
Мені рекомендували зробити комп’ютерну томографію хребта. Результат – 13 різних діагнозів, включно з остеохондрозом, остеопорозом, грижами Шморля в крижово-поперековому відділі. Багато травматологів радили їхати в м. Чернівці на операцію. Але діти порадили мені звернутися до лікаря Гліба Кірдогло у відділення Центру кінезітерапії та реабілітації «Вища Ліга» перш ніж погоджуватися на хірургічне втручання. Потрапивши на прийом до Гліба Костянтиновича, я була вкрай здивована: він консультував мене 2 години, ретельно і ретельно обстежив кожну мою кісточку та підсумував: “У вас сталася атрофія м’язів. Ніяких операцій, будемо займатися в тренажерному залі кінезітерапією”.
Для мене будь-яка спортивна діяльність була в новинку. До свого великого сорому, я ніколи не займалася спортом. Завжди вважала: пробігтися вулицею, сходити в магазин, на ринок, прибратися вдома – таких «активностей» цілком достатньо. Кумедно, але мій чоловік – учитель фізкультури. Він боровся зі мною, але я була переконана: «спорт це не про мене і не про мене». Напевно, з віком атрофуються не тільки м’язи, а й бажання займатися будь-якою спортивною діяльністю.
З 9 липня 2018 року я займаюся кінезі. Перші зміни відбулися зовсім непомітно для мене. Одного дня донька здивовано сказала: «Ого, як наша бабуся почала бігати!». Почувши це, я зловила себе на думці, що результати справді є: я можу сідати в транспорт без сторонньої допомоги, ходити по вулиці самостійно! Радості не було меж.
Минуло 2 роки занять. Нещодавно я зробила повторну комп’ютерну томографію хребта. Звісно, висновок залишився таким самим. Уже потім, в описі, я помітила, що грижі зменшилися на 1 мм і на 3 мм. Таким чином, позитивні зміни підтвердилися не тільки моїм гарним самопочуттям, а й проведеним обстеженням.
Хочу висловити велику подяку своєму інструктору Аліму. Він обережно й уважно підходить до побудови програми, завжди турбується про самопочуття своїх підопічних. Як кожна жінка, яка хоче виконати всі справи по дому за мінімум часу, так і мені завжди хотілося за годину тренування зробити всю програму максимум. Але Алім завжди робить акцент на якості тренувань, десь гальмує зайву активність, десь навпаки підбадьорює.
Зараз я можу вільно рухатися, ходити і плавати. Мені приємно, що до своїх років (через місяць мені 60) я, нарешті, подорослішала. Рухатися безумовно потрібно і важливо!
Зараз я рекомендую Центр кінезітерапії та реабілітації своїм співробітникам, знайомим. Мій чоловік і донька вже займаються кінезі. Хочу всім побажати Здоров’я і, обов’язково, любові до себе! Не чекайте діагнозів, приходьте на кінезітерапію зараз!” – клієнтка Центру кінезітерапії та реабілітації «Вища Ліга» Валентина Іванівна Павлова.
